Місто — середовище постійного опору, спричиненого розмаїттям людей в ньому. Завдяки такій неоднозначності міського контексту виникає життя і фундамент для постійних змін, без яких мода, як вулична, так і висока, існувати не можуть. Нерідко саме міський стиль і масова культура стають джерелами натхнення для представників елітарної культури: зокрема, в колекціях відомих модельєрів закарбовуються унікальні образи, пов’язані з тим чи іншим містом.
У цьому матеріалі ми розповідаємо про досвід чотирьох європейських міст: як інтелектуальна спільнота Парижа вплинула на роботи Ів Сен-Лорана, лондонська музична сцена надихнула Вів’єн Вествуд, міланська вулична мода визначила стиль бренду Versace і чому в Києві за радянських часів моду диктувала спеціальна установа влади, а не місто.
Париж: нова жіночність і трохи ідеології
Ще з дев’ятнадцятого століття Париж вважався домінуючим у світі моди містом. Найкращі модельєри жили в Парижі і створювали ті канони, якими надихалися і яким хотіли відповідати люди звідусіль. Неможливо також заперечувати, що Париж передусім був вагомим культурним та інтелектуальним центром Європи. Утім елітарна мода, яка побутувала в Парижі аж до середини XX століття не чула міста і вулиць, тож справжній Париж через таку важливу мистецьку форму, як одяг, ми починаємо бачити, коли смаки мас перестають вважати низькими або ж недостойними високої моди. Одним з перших модельєрів, хто дав містові голос через одяг був Ів Сен-Лоран, який створював брючні костюми для жінок, поп-арт сукні, бушлати, а також переосмислював грубий, військовий одяг таким чином, що його могли інтегрувати до свого гардеробу жінки. Він не тільки надихався вуличною, народною модою Парижа, а й тонко відчував дух епохи. Адже Париж як місто Сімони де Бовуар, місто фемінізму перегукувався з новим баченням жіночності, продемонстрованим Ів Сен-Лораном.
А “Червоний Травень” 1968 року, під час якого тисячі паризьких студентів виступили з ліворадикальними протестами почав визначати взаємодію моди й ідеології, моди і вулиць, зрештою — моди і контркультур. Тогочасна паризька мода добре висвітлена в стрічці “Китаянка” режисера нової хвилі Жан-Люк Годара або ж в пізнішій оді подіям 68-го року “Мрійники” Бернардо Бертолуччі.
Цей період характеризувався відмовою молодих людей від одягу, який їм пропонувала індустрія моди. І лише ті модельєри, які були відкритими до нових ідей, цінностей та злиття масового і елітарного, залишалися на плаву. Це простежувалося не тільки у вищевказаному Парижі, а і в Лондоні, Мілані, різних містах США тощо. Тож будь-де можна було знайти дизайнерів, які цікавилися тим, що ж відбувається на вулицях міст і намагалися зафіксувати це у власних колекціях.
Лондон: міні-спідниці й панк
Молоді люди в столиці Великої Британії також були своєрідними трендсеттерами для світу високої моди. Жінки носили короткі спідниці, високі яскраві чоботи і туніки без рукавів, а чоловіки одягали костюми у яскравих візерунках, куртки свободного крою, високі шкіряні черевики або ж канонічні сорочки, зроблені з британських прапорів як у фронтмена популярного гурту The Who Піта Таунсенда.
У Лондоні однією з тих модельєрів, хто відгукувався на міський стиль була Мері Квант, з ім’ям якої пов’язується введення предмету одягу, який користувався популярністю в молоді: міні-спідниці. Хоча сама Квант зазначала, що не вона створила міні-спідницю, а “дівчина з вулиці”, наполягаючи на тому, що новий стиль виник завдяки молодим людям, які презирали стару систему і прагнули створення тих речей, які відповідали б цінностям нового покоління.
Центром міської моди Лондона була вулиця Карнабі в Сохо, де у 60-х роках можна було знайти велику кількість бутиків і магазинів з широким вибором нестандартних, популярних речей. Ймовірно, найвідомішим з них був магазин з мережі модельєра Джона Стівена “His clothes”, який приваблював молодь епатажними і дешевими речами. Там вдягалася не тільки міська молодь, а і музиканти з популярних гуртів The Who, The Kinks, Rolling Stones тощо.
У 70-х вуличну моду визначала і лондонська музична сцена.
Так, субкультура панків, стиль яких характеризувався рваним одягом, великою кількістю шипів на різних предметах одягу та чоботами Doc Martens приваблював і людей зі світу високої моди, зокрема модельєрку Вів’єн Вествуд. Тоді вони з партнером Малкольмом Маклареном спричинили певну стильну революцію — одяг, який вони створювали зафіксовував побутуючі стосунки між музикою, модою та контркультурою. І, звичайно, зробив панків певними іконами тогочасної бунтарської, вільної моди.
Мілан: еклектика і закордонний вплив
Зараз багато хто називає Мілан столицею сучасної високої моди. Але раніше це індустріальне місто на півночі Італії не приваблювало до себе увагу так, як Рим або ж Флоренція.
Вулична міланська мода багато в чому надихалася закордонною: американською і лондонською. Особливою увагою користувалися міні-спідниці, які так полюбляли дівчата з Лондона. Водночас відчувалося віяння різноманітних ідейних рухів з США — бітників Нью-Йорка і хіппі з Сан-Франциско. У гардеробах мешканок Мілану з’явилися суцільні різнокольорові сукні із східними принтами, унісекс-одяг (сині джинси, футболки, сандалії), довгі спідниці тощо. Але довгий час мода на схожі предмети гардеробу залишалася вуличною.
Хоча вже у 1978 році, коли Мілан поступово перетворювався на міжнародний центр моди, з’явився будинок моди Versace. Речі, створені Джанні Версаче, демонстрували традиційну італійську життєрадісність і різнобарв’я, але робили це в новий спосіб, надихаючись міськими модними настроями: еклектика, відвертість, сексуальність, якими були просякнуті 80-ті й 90-ті роки в Мілані нарешті з’явилася на подіумах. Також це стосувалося і яскравих костюмів, діамантових пряжок, високих підборів. У цілому міланська висока мода пов’язувалася з новим стилем: іноді дещо театралізованим і надмірним, але яскравим і унікальним, як і вподобання містян.
Київ: будинок моделей і державний контроль
Якщо у вищезгаданих містах моду, цінності й настрої часто визначали самі мешканці, то в Києві, як і в більшості міст за радянських часів вони нерідко нав’язувалися владою.
Так, в українських містах і в Києві зокрема дизайн одягу, який був у масовому продажі, встановлювали Будинки моделей — своєрідні дизайнерські установи, в яких колективно створювали “модний продукт” від замальовок до пошиву.
У 1944 р. у Києві відкрився перший в Україні Будинок моделей. Дизайн колекцій розроблювали художники-модельєри, але найчастіше їхні роботи залишалися анонімними і мало були схожі на первинні ескізи, коли поступали у виробництво. Так ставалося через нестачу якісних матеріалів, кваліфікованих працівників на виробництвах, незадовільну технічну базу тощо. Отже, одяг нерідко був простим і однотипним, адже він призначався для широкого загалу і мав бути доступним для всіх не тільки з точки зору забезпеченості людини, а і стилістично. Розроблені на базі Будинку моделей предмети одягу дійсно часто можна було побачити на вулицях, але цю моду задавали не кияни, а державна установа.
Використані джерела:
Fashion, costume, and culture clothing, headwear, body decorations, and footwear through the ages by Sara Pendergast, Tom Pendergast, Sarah Hermsen
Encyclopedia of Clothing and Fashion by Valerie Steele
Italian Fashion since 1945: A Cultural History (Italian and Italian American Studies series) by Emanuela Scarpellini.
Діяльність українських будинків моделей одягу в 60-80-х рр. ХХ ст.: концепції розвитку модних тенденцій / М. Костельна // Вісник Львівської національної академії мистецтв. – 2013. – Вип. 24. – С. 37-48. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vlnam_2013_24_7
