Костянтинівка нерідко фігурує в спогадах місцевих про потужне промислове минуле в якості вагомого центру скляного виробництва. І зазвичай ці спогади зовсім не про констатацію історичних фактів, а про ностальгію за химерою колишньої “всесоюзної” слави і маніфестацією важливості міста на національному рівні. Цей міський міф встиг перетворитись на колективну травму мешканців Костянтинівки з моменту закриття більшості заводів — легенда про Склоград живе й досі.
Насправді, скляна промисловість була однією з найважливіших галузей в промисловій історії Костянтинівки: тут виготовляли листове і транспортне скло, дзеркала, склотару, медичні ємності, столовий посуд, скловолокно, склоблоки, вироби з ситалла, ялинкові прикраси тощо. Також в Костянтинівці виготовили два значні об’єкти, які на сьогоднішній день радше є символами крихкої величі з минулого: загублений скляний фонтан і зірки для кремля, про які розповідаємо в даному матеріалі.
Скляний фонтан
Пам’ятку, яка є важливою частиною міської історії, скляний фонтан, було створено у 30-х роках ХХ століття спеціально на замовлення Ради народних комісарів для участі у всесвітній виставці в Нью-Йорку, на якій також в головному павільйоні демонструвалася 24-метрова сталева скульптура “Нова радянська людина” В’ячеслава Андрєєва. Тоді захід відвідало близько 44 мільйонів людей.
За контрактом з виставкової корпорацією, американська сторона безкоштовно надала територію під будівництво радянського павільйону для виставки: це обійшлося в 4 мільйони доларів, а до будівельних робіт залучалися місцеві підрядники, які працювали під радянським керівництвом. З-поміж іншого, виставку монтували в останні роки великої депресії, коли велика кількість американців бралися за будь-яку важку роботу, тож значну частину виставки зібрали саме вони.
Власне, проект самого фонтану розробив український митець Йосип Чайков, який вчився скульптурі у майстра Наума Аронсона в Парижі. План Чайкова був амбітним, адже за розмірами фонтан мав бути 4,25 м у висоту і з чашею в 4 м. Проект було втілено у 1938 році в партнерстві з технологом скла Федором Ентелісом, який тоді працював інженером на заводі з виготовлення скла в Костянтинівці. Хоча в дійсності ця задача була дуже складною. По-перше, до даного проекту на заводі Автоскло ніколи не працювали з кришталем, тож виварити матеріал для фонтану вдалося лише після десятої спроби, а для обробки скульптури завод застосував вдосконалену технологію обробки скла победітовим різцем.
Велика чаша фонтану із суцільного товстого кришталя була поєднана з ніжкою з кольорового скла, а з центру чаші виходила менша за розміром. Верхівку фонтану прикрашали кришталеві трубки, стилізовані під колосся пшениці.
Як вже було зазначено вище, скляний фонтан з Костянтинівки опинився на виставці у 1939 році. Його демонстрували в залі “Мистецтво” поряд з іншими скульптурами радянських митців. У цілому західна преса сприйняла цей фонтан як демонстрацію поразки всієї європейської і американської промисловості, бо ніхто не міг повірити, що в короткий терміни (7 місяців) можна було виготовити таку скульптуру.
Все, що експонувалося на Нью-йоркській виставці було перевезено до Москви для монтажу біля головного входу до Центрального парку культури і відпочинку ім. М.Горького, але через початок Другої Світової Війни не вдалося завершити будівельні роботи. А у 1954 році фонтан було встановлено в павільйоні ВДНГ в Москві. Але після цього слід фонтану простежується в павільйонах Тульської, Рязанської, Калузької і Брянської областей. На даний момент достеменно невідомо, де зараз знаходиться фонтан. Ймовірно, ця загадка навколо фонтану є не менш важливою, ніж фонтан як такий. Адже, як зазначає дослідник Олександр Михед, значною мірою міфологема Костянтинівки побудована навколо ностальгії за “Склоградом”, а отже і за фонтаном як однією з його складових.
Рубінові зірки
Знамениті зірки для оздоблення кремля було виготовлено за другим проектом, адже перший варіант з нержавіючої сталі не витримав погодних умов. Для того, щоб його здійснити, необхідно було задіяти багатьох вчених та інженерів, науково-дослідні й проектні інститути та великі промислові підприємства. Проект був амбітним, адже зірки мали бути виготовлені з рубіну, з яким на скляних виробництвах на той час працювали вкрай рідко. З-поміж іншого, скло мало бути стійким до зовнішніх факторів: погоди і різких змін температур. Також воно не повинно було втрачати колір і руйнуватися під впливом сонячної радіації.
Так, було вирішено створити зірки з подвійним склінням. Внутрішня поверхня була виготовлена з молочного скла товщиною 2 мм — це було необхідно для створення розсіяного джерела світла всередині зірки. Усього було замовлено 500 м² рубінового скла, розмірами окремих листів від 2 до 20 м². Водночас складність проекту з виготовлення зірок полягала в тому, що воно повинно було мати різну щільність і пропускати тільки червоні промені світла певної довжини хвиль. А в основі кожної зірки встановили потужні підшипники, завдяки яким зірки могли обертатися під дією вітру.
Як відомо, зірки з рубінового скла частково виготовляли на міському заводі “Автоскло”, де до роботи над проектом залучили досвідчених технологів, скловарів та інженерів заводу. А вже у 1937 році їх було виготовлено і встановлено. Управління освітленням зірок велося дистанційно: воно було зосереджено на пультах управління в кожній з веж.
Попри поширений міф, зірки костянтинівського виробництва залишалися на вежах кремля лише протягом дев’яти років. Під час Другої Світової скло сильно постраждало і потемніло, тож його необхідно було реконструювати. Невдовзі скло замінили зовсім.
Зараз ми не можемо спостерігати фізичної присутності ані скляного фонтану, ані рубінових зірок. Але ці об’єкти наразі є не просто частинами міської історії — в них закарбувався сум мешканців Костянтинівки за минулим, в якому місто асоціювалося з продукцією для ідеологічної пропаганди, яка тут виготовлялася. Нові ж сенси і категорії для ідентифікування міста, ймовірно, знаходяться в процесі створення.
